Телеканал «Суспільне Дніпро» у межах спецпроєкту «Незамінні» підготував відеосюжет про машиніста нашого метрополітену — Максима Босика. У ньому Максим розповідає про шлях до своєї мрії, особливості професії, виклики щоденної роботи та про те, чому машиніст — це не просто фах, а справжнє покликання.
Максиму 25 років. І вже шість із них він працює машиністом електропоїзда у Дніпровському метрополітені.
«Ще з дитинства мене захоплював залізничний транспорт. Ми часто подорожували з батьками, а поруч із домом проходила залізниця. Це й сформувало мій інтерес. У мене було багато іграшкових залізниць — саме з них усе й почалося», — розповідає Максим.
Свою професійну дорогу він розпочав на дитячій залізниці, де спершу працював провідником, а згодом — оглядачем вагонів. Потім навчання у технікумі, практика в метрополітені — і вже перші самостійні рейси на посаді машиніста.
«Пам’ятаю свою першу зміну — 12 грудня 2019 року. Було трохи хвилювання, але страху не було, адже ми проходили повноцінні курси. Упевнено сів за пульт і поїхав», — згадує він.
До речі, саме метро стало місцем, де Максим зустрів свою майбутню дружину.
«Вона їхала на навчання, я помітив її і вирішив познайомитись. Історія нашого кохання почалася саме у вагоні метро», — усміхається він.
За словами Максима, аби стати машиністом, потрібно мати цілу низку якостей — це не лише технічні знання, а й особисті характеристики:
«Людина, яка хоче стати машиністом, повинна бути стресостійкою, тому що ситуації можуть виникати різні, пасажири — теж різні. Не менш важливе відмінне здоров’я, бо слух, зір, реакція — усе має значення. І, звісно, потрібне бажання. Бо машиніст — це навіть не професія, це покликання».
Водночас ця робота підходить не кожному.
«Це монотонна робота. Ті самі станції, одні й ті ж колії, той самий рухомий склад. Не всі можуть це витримати. Але мені це не заважає — я люблю свою справу», — ділиться Максим.
Машиніст планує й надалі розвиватися у професії та згодом — ділитися своїм досвідом з майбутніми колегами.